• Ви знаходитесь тут:

  • Головна
  • Літературна вітальня

«Живе лиш той, хто не живе для себе»

« Можна все на світі вибирати, сину, вибрати не можна тільки Батьківщину» - такими словами розпочалася літературна вітальня, присвячена Василеві Симоненку. Про життєву дорогу та творчість відомого українського поета учням розповіла вчитель української мови та літератури Кравцова Надія Миколаївна. Діти з інтересом слухали цікаві факти про дитячі та юнацькі роки Василя Симоненка. Ось деякі з них: « П'ять класів Василько закінчив у Біївцях, а решту - у сусідніх селах Єнківці і Тарандинці. А це... 9 кілометрів лише в один кінець. Повоєнні зими були люті та сніжні. А пальто у Василька -пошарпане, а чоботи - діряві... Проте ніколи, ні разу він не запізнився на урок. Коли учителі запитували хлопця, чи не важко йому, то він весело відповідав: "Та чого там важко? Доки дійду до школи, то всі уроки повторю, а як вертаюся, то всі пісні переспіваю". Зі спогадів учительки математики Тарандинцівської школи Уляни Демченко: "...Якось зарядила хуртовина. В такі дні наша школа затихала, бо підвозу ж тоді не було... І раптом на шкільному порозі з'явилася снігова баба. Це з усіх чужосельців до школи прийшов лише Василь.На уроках він був серйозний — аж занадто. У класі виділявся, по-перше, своїм бідним одягом, по-друге, розумом. Навіть учителі не читали стільки книжок, як наш найкращий учень". Зі спогадів директора цієї школи Федора Барабаша: "Якось був вечір зустрічі з нашими колишніми випускниками. Василь, прочитав там власний вірш, у якому було і привітання гостям, і подяка вчителям, і любов до школи. Вірш так збентежив усіх, що вони змусили хлопчину прочитати його ще раз".Закінчивши школу-десятирічку із золотою медаллю, Василь 1952 року вступає на факультет журналістики Київського університету.»

Учні дізнались про те, що Олесь Гончар назвав поета "витязем молодої української поезії". Потім декілька учнів читали вірші та уривки з казок Василя Симоненка.

/Files/images/lteraturna_vtalnya/SAM_3345.JPG/Files/images/lteraturna_vtalnya/SAM_3350.JPG/Files/images/lteraturna_vtalnya/SAM_3348.JPG

Земле моя українська

На білому світі є різні країни,
Де ріки, ліси і лани...

Та тільки одна на землі Україна,

А ми її доньки й сини.

Усюди є небо, і зорі скрізь сяють,

І квіти усюди ростуть...
а тільки одну Батьківщину ми маєм...

Її Україною звуть.

Цими поетичними рядками була відкрита літературна вітальня на тему «Земле моя українська». Україна – це прекрасна, чудова земля, яка розкинулась на сотні кілометрів із заходу на схід та з півночі на південь. На такій великій території маємо розкішну природу: тут є і гори, і низовини, і височини, і балки, і яри, і багато-багато великих та малих річок .У культурі та побуті українського народу зберігаються певні територіальні особливості, що зумовлені характером історичного розвитку окремих районів країни, природничо-географічними умова­ми, взаємозв’язками з іншими народами. Слід відмітити, що всі регіони, славлять­ся видатними діячами,поетами та письменниками, а також своїми народними звичаями, традиціями та піснями. З такою цікавою та корисною інформацією присутніх познайомили вчитель української мови та літератури Кравцова Надія Миколаївна та учні 6,7,9 класів. Діти були активні: вони читали вірші,співали пісні, брали участь у вікторинах.

/Files/images/DSC_0658.JPG/Files/images/DSC_0666а.JPG/Files/images/DSC_0671а.JPG/Files/images/DSC_0687а.JPG/Files/images/DSC_0682а.JPG/Files/images/DSC_0685.JPG/Files/images/DSC_0692.JPG/Files/images/DSC_0705.JPG

Тема голодомору у творчості українських письменників.

Пам'ять - нескінченна книга, у яку зафіксовано все: і життя людини, і життя країни. Багато сторінок художніх творів таких, що читаєш і здригаєшся від жаху. Особливо вражають ті, де викарбовано слова про голод.

Цей сніг, як сон, прийшов - розтане, Здимить і в хмару перейде... Весна. Село лежить в тумані, Голодний рік, голодний день. Голодний рік! Жорстокий світе! Дай хоч надію для живих. Весна. І сонце ловлять діти, Що дзвінко скрапує із стріх.

Тема голодомору є актуальною і болючою протягом багатьох років. Чимало письменників висвітлювало її, вона відгукувалася у їхніх душах гірким болем, а вони виливали його на папір. Тему голодомору порушували Юрій Клен - поема "Прокляті роки", "Україна", "Попіл імперії"; Михайло Стельмах - "Чотири броди"; Євген Гуцало - "Голодомор"; Микола Рудченко - "Хрест"; Федір Потушняк - "Голод" тощо.

Першим твором про ці страшні роки, написаним безпосередньо у 1933 році, став роман Уласа Самчука "Марія". Головна героїня роману Марія символізує трагічну постать матері України, яка теж втрачає своїх дітей у роки голодомору.

Неймовірно точно і детально зображує народне лихо років голодомору Василь Барка у романі "Жовтий князь". "Я думаю, що це таке нещастя велике. І в цьому такий великий злочин проти українського народу... Але я не був певний, що серед українських письменників знайдеться той, хто б подав такі страшні свідчення. Тож я відчув, що це мій обов'язок", - писав Василь Барка.

Про ці та інші твори українських письменників ішла мова під час літературної вітальні, яку організувала учитель української мови та літератури Кравцова Надія Миколаївна. Вона підкреслила, що у художніх творах відображена вся історія нашого народу, навіть ті сторінки, які не дуже хочеться згадувати. Українські письменники наголошують, що народ, який не пам'ятає своєї історії, приречений повторювати трагічні помилки знову і знову. Ми не можемо вирвати жодної сторінки із книги буття народу. Невідомо, що принесе нам завтрашній день, але пам'ятаймо, що минуле - це застереження на майбутнє.

/Files/images/DSC_0647а.JPG/Files/images/DSC_0653.JPG/Files/images/DSC_0655.JPG

Кiлькiсть переглядiв: 40